Зберегти назву проспекту Петра Григоренка

Петро Григорович Григоренко — радянський генерал-майор, українець, правозахисник. Виступав на захист кримських татар та інших депортованих народів. У 1964 році за легальну правозахисну діяльність розжалуваний у рядові і позбавлений усіх державних відзнак. Перебував у радянських тюрмах, таборах і «психушках». Навчався у Харкові у тридцятих роках ХХ століття. Петро Григоренко, з огляду на його вчинки і ставлення до українців, є, беззаперечно, більш достойною постаттю, щоб його ім’я носив проспект Харкова ніж Георгій Жуков. У пострадянські часи було відкрито чимало фактів з біографії Г. Жукова, які роблять його надто неоднозначною постаттю і ставлять під сумнів його заслуги як «талановитого командувача військами та геніального стратега», зокрема його роль у визволенні Харкова та величезні невиправдані втрати в особовому складі, які понесла радянська армія під час численних військових кампаній Другої світової війни взагалі і Бєлгородсько-Харківської операції зокрема. Георгій Жуков має більш опосередковане відношення до Харкова ніж Петро Григоренко, сприймається багатьма харків’янами як символ кривавого сталінського режиму та воєнних злочинів радянської армії, невиправданих масових розстрілів радянських воїнів та бездумної жорстокості на фоні безвідповідального ставлення до власного народу. Неможна називати проспекти, вулиці та площі ім’ям таких одіозних постатей, бо це призводить до розколу у суспільстві, зростання соціальної напруженості і, серед іншого, суперечить закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». З огляду на вищевикладене, та на дії Харківської міської ради стосовно нещодавньої петиції щодо повернення проспекту Петра Григоренка назви проспекту маршала Жукова, харків'яни вимагають залишити незмінною назву проспекту Петра Григоренка і не допустити надання імені Георгія Жукова жодному топонімічному об'єкту у Харкові.